Деркач Андрій Леонідович – український політичний діяч, екс-народний депутат України кількох скликань. Народився 19 серпня 1967 року в Дніпропетровську.

Освіта: Закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ.

Родина: За офіційною біографією, розлучений. Колишня дружина — Терехова Оксана Володимирівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Київського національного університету культури та мистецтв.
У родині три доньки — Тетяна (одружена з Іваном Литвином, сином Володимира Литвина), Ксенія та Катерина — та два сини Григорій та Михайло.

Батько — генерал КДБ і СБУ, голова СБУ в 1998-2001 роках Леонід Деркач (1939—2022), змушений піти у відставку з посади голови СБУ через скандал з «плівками Мельниченка»

Кар’єра

З 1989 по 1990 рік — проходив військову службу в Ракетних військах стратегічного призначення на ТРБ (технічній ракетній базі) Первомайської дивізії РВСП, ніс бойове чергування.
З 1990 по 1993 рік — слухач Академії Міністерства безпеки Росії, юрист. Дипломна робота «Організація і проведення зустрічей з негласною агентурою».
З 1993 по 1994 рік — оперуповноважений в Управлінні Служби безпеки України у Дніпропетровській області, заступник директора асоціації «Придніпров’я», яка займалася налагоджуванням кооперації підприємств єдиного технологічного циклу.
З 1994 по 1996 рік — заступник керівника Контрольної служби Президента України.
З 1996 по 1997 рік — консультант Президента України із зовнішньоекономічних питань.
З 1997 по 1998 рік — перший помічник Прем’єр-міністра України.
1998 року обраний народним депутатом ВРУ ІІІ скликання по мажоритарному округу (Глухівський, Путивльський, Кролевецький, Ямпольський, Середино-Будський райони Сумської області); народний депутат України IV, V, VI скликань.
З 2006 року — президент Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом»], генеральний директор державного концерну «Укратомпром».
У 2010 році Священний Синод Російської Православної Церкви ввів Андрія Деркача до складу Міжсоборної присутності РПЦ.
З 2011 року — на громадських засадах очолював групу радників Прем’єр-міністра України Миколи Азарова. Кандидат юридичних наук, доцент Київської Духовної академії та семінарії Української Православної Церкви Московського патріархату.
2012—2014 — народний депутат України VII скликання від Партії регіонів, член бюджетного комітету Верховної Ради. Вийшов з фракції Партії регіонів 21 лютого 2014 року після перемоги Євромайдану.
2014—2019 — народний депутат України VIII скликання, заступник голови депутатської групи «Воля народу», член бюджетного комітету Верховної Ради. Після смерті Ігоря Єремеєва став виконувачем обов’язків голови депутатської групи «Воля народу». 26 січня 2016 року вийшов з депутатської групи «Воля народу».
2019 – 2023 — народний депутат України IX скликання, позафракційний *(позбавлений статусу 13.01.2023).
з 12 вересня 2024 року — сенатор Російської Федерації – представник від виконавчої влади Астраханської області.

Політична / публічна діяльність

Народний депутат України 3-го скликання (березень 1998 — квітень 2002), виборчий округ № 159, Сумська область. На час виборів: перший помічник Прем’єр-міністра України, член УПС. Одночасно — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 12 в списку.

Народний депутат України 4-го скликання (квітень 2002 — квітень 2006) від блоку «За єдину Україну!», № 11 в списку. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції Соціалістичної партії України (грудень 2005 — квітень 2006), заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (червень 2002 — квітень 2006).

Народний депутат України 5-го скликання (квітень — листопад 2006) від СПУ, № 9 в списку. Перший заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з липня 2006), член фракції СПУ (з квітня 2006). Склав депутатські повноваження 2 листопада 2006.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 96 в списку. На час виборів: генеральний директор ДК «Укратомпром», безпартійний.

Народний депутат України 7-го скликання від Партії регіонів з 2012 до 2014 року, член бюджетного комітету Верховної Ради. 16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру».

Народний депутат України 8-го скликання. 13 листопада 2015 року став головою новоствореного міжфракційного депутатського об’єднання на захист порушених конституційних прав громадян і проти політичних репресій «Заборонено забороняти». 24 липня 2017 року став ініціатором розслідування ГПУ щодо втручання керівництва НАБУ, посольства України в США у вибори президента США. ГПУ почала кримінальне провадження. 10 жовтня 2017 року Деркач з деякими іншими депутатами подав до суду на прем’єр-міністра Гройсмана, звинувативши його в затягуванні внесення кандидатури міністра охорони здоров’я на затвердження Верховної Ради.

9 жовтня 2019 року Деркач оприлюднив документи 11 кримінальних справ, де йшлося, що начебто перший заступник директора НАБУ Гізо Углава протягом кількох років надавав посольству США у Києві інформацію, яка негативно вплинула на хід подій в Україні та США.

19 травня 2020 року Андрій Деркач оприлюднив першу, а 22 червня 2020 наступну, другу, порцію так званих «плівок Деркача», на яких ніби фігурують голоси, схожі на голоси Петра Порошенка і ексвіцепрезидента США Джо Байдена та які Петро Порошенко оцінив як спроби Росії втрутитися у президентські вибори в США. Через «плівки Деркача» на Петра Порошенка в травні 2020 року відкрили кримінальну справу за двома статтями: частина 1 статті 111 (державна зрада) та частина 2 статті 364 (зловживання владою). На пресконференції 22 червня 2020 року Андрій Деркач разом із колишнім прокурором Костянтином Куликом висловив чергові звинувачення в сторону Демпартії США у «міжнародній корупції». 9 липня 2020 року Деркач пред’явив третю порцію плівок, серед яких значиться запис «розмови Порошенка з Путіним». Представники партії Порошенка назвали записи фейком. У США вважають, що Деркач це робив з метою дискредитації чиновників США. У жовтні 2020 року Офіс генпрокурора відмовився відкривати кримінальну справу щодо ймовірної державної зради нардепів Деркача і Олександра Дубінського.

Бізнес та фінанси

Серед бізнес-інтересів Деркача можна назвати енергетичний та медійний бізнеси. Він де-факто володіє ТРК «Ера», «Радіо Ера» та «Київським телеграфом». Однак кінцевим бенефіціаром компаній є Симоненко Антон, який є помічником депутата. Деркач обіймає посаду почесного президента «Ера-Медіа» та є головою мистецької ради ТРК «Ера».. Media Ownership Monitor

Скандали

24 червня 2022 року СБУ викрила агентурну мережу ГУ ГШ РФ, у якій, за даними слідства, Андрій Деркач координував створення кількох приватних охоронних фірм у різних областях, щоб використати їх для швидкого захоплення України. За інформацією СБУ, Деркача було завербовано Головним управлінням Генштабу Збройних сил Росії у 2016 році. З ним особисто працювало вище керівництво ГУ — начальник управління Ігор Костюков і його перший заступник Володимир Алєксєєв. У грудні 2023 року НАБУ направило справу щодо держзради та незаконного збагачення проти Деркача до суду.

У лютому 2024 року ВАКС постановив здійснювати спеціальне судове провадження у справі Деркача. За даними правоохоронців, у 2019-2022 роках він отримав щонайменше $567 тис. від російських правоохоронних та розвідувальних органів за діяльність, спрямовану на шкоду Україні.
Станом на вересень 2024 року Деркач, який втік з України та перебуває у розшуку, був сенатором від Астраханської області РФ, а в листопаді того ж року, він увійшов до Комітету безпеки і оборони Ради Федерацій РФ.