Вони мають законне право не платити жодної копійки податків. Їхні поля щодня атакують дрони, а власні будинки перетворилися на руїни. Держава через бюрократію часто блокує їхні рахунки, а банки не дають кредитів через «небезпечну» прописку. Попри це, українські фермери з прикордоння продовжують добровільно наповнювати місцеві бюджети і робити те, що здається безглуздим: посіяти 170 гектарів пшениці за кілька кілометрів від ворога. Бо сьогодні вони — чи не єдина ланка, яка ще тримає економіку прифронтових громад, дає людям роботу і змушує життя теплитися там, де, здавалося б, має бути лише випалена земля. 

59-річний Євген Коваленко все своє життя займався фермерством у рідному селі Хотінь, що неподалік російського кордону у Сумській області. Тепер це село спустошено російськими дронами. Через російське вторгнення Євген втратив половину зі своїх 130 га землі. Там, де він раніше вирощував пшеницю та ячмінь, тепер міни, протитанкові загородження, позиції українських військових, а також росіян, які окупували невеличку частину українського прикордоння на Сумщині.

Ще на початку 2024 року я працював відносно спокійно, бо російська артилерія стріляла кудись далеко через наші голови й шкоди нам практично не завдавала, – розповідає Євген Коваленко. – Але минулого року у росіян з’явилося дуже багато дронів, і вони почали буквально полювати на нашу сільськогосподарську техніку. Ці дрони серйозно пошкодили мої дискову борону, трактор і комбайн. Слава Богу, жоден із моїх працівників не постраждав. Хоча одного разу у кількох сантиметрах від голови мого комбайнера пролетів осколок – вже не від дрона, від ракети – розміром з невеличке відро…

Зараз Євген Коваленко планує на решті своїх земель садити кукурудзу та сою, однак зізнається, що не знає, чи зможе зібрати врожай восени. Він був би радий працювати подалі від кордону, та скільки не шукає, не може знайти вільних земель. Та й, на його переконання, таких родючих земель, як на Сумщині, у цілій Україні немає.

Я не хочу нікуди звідси їхати, – зізнається він. – Це мій дім, я тут народився і виріс. Тому кожен крок української армії у напрямку від кордону для мене є особистою трагедією. Бо так я метр за метром втрачаю не тільки свій бізнес, але й свою Батьківщину.

У Сумській області 51 громада, і три визнані такими, у яких тривають активні бойові дії. Хотінська громада одна з них. Тому її підприємці звільнені від усіх податків. Однак Євген Коваленко та інші фермери сплачують податки до місцевого бюджету добровільно, бо знають, що громада потребує їхньої підтримки.

Наші фермери – молодці, я щиро пишаюся ними, – захоплено каже голова Хотінської громади Микола Торяник. – Їхні кошти дуже рятують нас, бо витрати у нас чималі, а доходів майже немає. От цьогоріч ми заклали до бюджету 6 млн грн лише на наші релоковані медичні установи. А є іще школи, комунальні заклади, соціальний захист…

Щоб віддячити фермерам, Хотінська селищна рада шукає для них землі у сусідніх районах. І Микола Торяник сповнений оптимізму щодо цього.

На Сумщині багато земель, що не використовується, бо певні ділянки перейшли комусь у спадок чи просто були куплені колись, щоб вигідно вкласти гроші, – каже він. – Саме такі землі й можуть брати в оренду наші фермери. У деяких з них залишилася й техніка, й персонал. Як, наприклад, у нашої агрофірми «Лан», що втратила понад 1 тис. га засіяних площ на прикордонні. Тепер ми шукаємо для неї землю у Роменському та інших районах. Я переконаний, знайдемо.

Микола Торяник каже, що намагається допомогти усім фермерам громади, навіть тим, які вже працюють в інших місцях України. У тому, що вони повернуться, щойно припиняться бойові дії, голова громади не сумнівається. Адже громада має 15 тис. га надзвичайно родючої землі. Це так званий потужний чорнозем, родючість якого коливається від 80% до 94%. Для порівняння: родючість більшості земель півночі Чернігівської області становить лише 35%. Тож хотінські чорноземи точно не заростатимуть бур’яном.

Стійкість наших фермерів вимагає особливої пошани, – каже начальник Званівської військової адміністрації Донецької області Олександр Білицький. – Адже у такий складний час вони залишаються чи не єдиними платниками податків у нашій громаді. Це при тому, що з 2022 року наші землі не обробляються, бо громада знаходиться у зоні активних бойових дій. Однак податки все одно надходять, і за рахунок них ми можемо закривати найбільш нагальні питання, допомагати своїм людям та армії.

Джерело: Децентралізація