День української писемності та мови – свято, яке єднає історію й сучасність, духовність і державність, слово і боротьбу.

Сьогодні, коли росія намагається стерти український голос із карти світу, наша мова – це фортеця, що тримає нас у найтемніші часи. І так було завжди. Протягом століть українська вистояла перед заборонами, переслідуваннями та спробами знищення. Вистоїть і тепер, бо в ній закладена наша воля.

Мова – це відповідальність кожного. Це зброя в тилу, якою ми захищаємо свій простір, своїх дітей, свою державу. І ми не дозволимо її відібрати.

Україна вже заплатила надто високу ціну за право бути собою. Тисячі життів віддано на фронті й у мирних містах і кожне з них доводить: наша мова не продається і не здається.

Дякую всім, хто береже, розвиває, вчить і передає українську – письменникам, освітянам, журналістам, науковцям, військовим, батькам, діаспорі, кожному з вас.

Нехай цей день нагадує нам: мова – це жива ланка у тисячолітньому ланцюгу української історії. Її потрібно не просто знати – її треба любити й боронити, як і Батьківщину. Бо в ній – наше минуле, сьогодення і майбутнє. Зі Святом!